Теги:
Роулінг… Коельо… Бегбедер… Ці прізвища так часто можна зустріти у маршрутках, тролейбусах, метро. Або на лежаку під палаючим сонцем кримського півострову, під похмурим небом міста на лавці у парку, на полицях друзів. І хто ж не читав або хоча б не чув про Гаррі Поттера? До кого ще не зверталися з питанням: «Ти читав «Алхіміка»?»? А як щодо «11 хвилин»?»? І кому ще не казали про те, що кохання й справді живе три роки?
Наша молодь виростає з Гаррі Поттером у руках, заспокоює себе паулокоелівською «філософією» і шукає гострих відчуттів у бегбедерівському пафосі. І багато критиків уже не раз ламали собі голови над тим, у чому ж таємниця успіху цих найчитабельніших серед молоді авторів. Та й напевно кожен, хто присвятив свій вільний час хоча б одному з цих бестселерівських зірок, сам не розумів чим їх так зачепила ця література…
Ну візьмемо того ж Гаррі Поттера. Звичайна фантастична історія про відьом і чаклунів, тільки підтасована під теперішній світ. Далі перейдемо до літератури Коельо. Читаємо і задумуємося над тим, що власне нічого нового з його думок не візьмеш. А якщо вже щось і можна відкопати, то це «нове» точно не переверне світогляд. Наступний під прицілом Бегбедер. Особливу любов до нього відчувають представники різних субкультур, любителі чогось, так би мовити, з перцем. Те, що література Бегбедера перчить, то в цьому сумнівів немає, але чи не занадто багато там цієї приправи? Та молодим людям так подобається обговорювати найвдаліші на їх думку бегбедерівські одкровення типу «занюхав порох свого начальника, тепер він у моєму мозку»… І що візьмеш з цих його книжок? Література французького писаки повністю побудована на пафосі і голосних і перебільшено сміливих вигуках. Забери це з його творів і там майже нічого не лишиться. Але ця відкритість і сміливість саме й припала до душі багатьом, яким самим забракне сили перевернути усе з ніг на голову.
І це зовсім не критика. Це лише намагання зрозуміти чому ця література діє на багатьох любителів книжок, а особливо молодь, як наркотик. Візьмеш у руки першу частину Гаррі Поттера і до сьомої стовідсотково дочитаєш. Почнеш «П’ятою горою» - закінчиш «Брідою». І точно хоч раз зачепишся об Бегбедереві «томи».
Успіх Гаррі Поттера, напевно, у тому, що Роулінг не просто написала історію про одного нещасного хлопця-сироту, що вижив, письменниця придумала цілий світ, із власними законами, з його темними і світлими сторонами. Вона майстерно описала деталі магічного середовища, тому, читаючи твір, фантазія сама легко і без напрягу звивин вимальовує картини. Навіть починаєш заздрити магам, бо за них усе робить чарівна паличка… Правильне закляття – і посуд миє себе сам, речі самі запригують у валізу, а зламана ключиця зцілюється вмить. Що вже казати про польоти на мітлі?!
І що цікаво, у світовій літературі є не менш захопливі фантастичні твори про тих же відьмаків. Чи хтось пам’ятає «Чарівника країни ОЗ»? Мало хто знає, що ця історія має продовження, від якого так же важко відірватися, як від Гаррі Поттера. «Жовтий туман», «Сім королів»… Але ось проблема в тому і є, що ці твори цікаві, але вже не актуальні. Немає там гармонійного поєднання двох світів: маглівського і магічного. І нема ХХI століття, сленгових слів, поведінки, притаманної молоді нашого часу, і всього того, що є у теперішньому не магічному світі. Вік науково-технічного прогресу, в якому ще десь може бути прихована школа чарів, люди в мантіях, які літають на мітлах і грають у Квідич.
Щось схоже можна віднайти і в успіхові Пауло Коельо. Давно уже ніхто не говорив про релігію, про Бога, про любов так, як він. Те, що Коельо – це не Ніцше, немає сумнівів. Читаючи «Як сказав Заратустра», уже на першій сторінці не може дійти про що йдеться і чому це надлюдина має бути такою незрозумілою істотою. До того ж кожен перефразовує Ніцше по-своєму, одні говорять про його гуманність, інші – про його ненормальність і причиною виникнення всіляких фашистських течій. Коельо ж дехто й нормальним письменником (не те, що філософом!) не називає і, напевно, лише через те, що він, на відміну від Ніцше й інших великих умів, зрозумілий. Його книжки в першу чергу вчать вірі у себе і у свою лише для нас записану на небесах долю, вірі у вищу силу, яка допомагає людям лише з відкритим і чистим серцем. Те, що з цього для нацистів нічого не витягнеш – однозначно. Пауло Коельо спробував донести власний погляд на світ і на деякі його звичайні речі простими словами з допомогою буденних історій. Він осучаснив раніше сказане.
Бегбедер… Нікому давно вже не є таємницею про пошуки натхнення цього письменника. Муза його сидить у чарці коньяку, безлічі викурених цигарок і, можливо, наркотиках на закуску. Байдуже на всіх, я нікого не люблю, мені ніхто не треба, бо світ – це помиї, в яких я не хочу плавати – ось про що говорять герої його видань. Усе в його книгах змальоване в якихось не зрозумілих тонах. І вони такі яскраві, аж очі виїдають. Це й подобається читачам. Бо ще на світі розжилося не багато таких сміливців, які можуть так ексцентрично про щось розповідати. Можливо така смілива література є для багатьох способом розбавлення щоденної рутини, може є засобом пошуку нових крутих висловів, щоб перед друзями сяйнути розумом. Але ці твори є дуже близькими нашому уже розв’язному суспільству, бо вони такі ж розв’язні. Вистачить бути сірими радянськими совками, нарешті починаємо розуміти, що кожен з нас індивідуальність, не менш яскрава, ніж інші. Можливо це й добре. Переходимо на новий етап розвитку: людина ХХI століття: яскрава, відкрита, смілива, вільнодумна. Отож, знову таки виходить, що і цей письменник влучив у ціль, точніше в епоху.
Хай як не ображається церква на Джоан Роулінг, і нехай думки Пауло Коельо називають попсою, а твори Фредеріка Бегбедера - обкуреними, але ця література уже викликає повагу вже за те, що молоді люди повертаються до книжок. Хоча б на кілька хвилин їх голови відвертаються від комп’ютерів.
Кожна епоха виділяється з-поміж інших, у кожній з них стаються кардинальні перетворення, які змінюють майбутнє, а, як наслідок, і самих людей. І тільки справжній письменник зможе відчути ці зміни і влитися у них. А от справжній літературний геній може стати причиною цих змін, може перевернути усе. Ось чи є хтось із нашої святої трійці таким геніальним? На жаль, ні. У світі постійний кругообіг, не лише води, але й думок. Так важко відшукати щось і справді оригінальне й революційне. Все уже було, і знову буде…